ЛАРИСА ПАВЛІВНА СКОРИК — архітектор, науковець, педагог, публіцист.
Член-кореспондент Національної академії мистецтв України (2001).
Кандидат архітектури (1972).
Професор (1993).
Нагороджена: Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2010), Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України (1991), відзнакою Київського міського голови «Знак Пошани» (2004), Срібною медаллю АМУ (2009).
Посада: професор кафедри архітектурного проектування Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури.
Автор архітектурних творів (понад 30): від розробки комплексних урбаністичних проблем до проектування окремих споруд, вирішення питань синтезу мистецтв у інтер’єрах та екстер’єрах архітектурних об’єктів, просторової композиції та архітектурно-ландшафтних ансамблів. Їй притаманна особлива зацікавленість проблемами збереження історичної спадщини, гармонізації старого і нового в процесі реконструкції історичних міст. Автор багатьох наукових праць. Творчі роботи Л. Скорик відзначені преміями та дипломами. Основні роботи: планування та забудова центральної частини Тисмениці Івано-Франківської обл. (1964); проект парку-скансену Шевченківський Гай у Львові; генеральний план Мукачева Закарпатської обл.; генеральний план загальноміської зони відпочинку «Глинна-Наварія» у Львові (1966); конкурсний проект готелю «Інтурист» у Львові; проекти реконструкції центральної частини Львова (1970), Хмельницького (1973), Вінниці (1974), Івано-Франківська (1983); комплекс Храму Всіх Святих українського народу у Львові (1994); монастир та церква св. Василя Великого у Києві (1993–1999); пансіонат-готель у Євпаторії (2004); університетська церква рівноапостольних Кирила і Мефодія у Черкасах (2003); проект Єгипетського національного музею в Каїрі (2003); проект каплиці в пам’ять Десятинної церкви з музеєфікацією збережених фундаментів у просторі підземного музею на території Княжого Дитинця в Києві (2004); проект реконструкції Контрактової площі в Києві (2004); проект Центру реабілітації ветеранів Афганської війни в Києві (2005); проект офісного комплексу на вул. Бастіонній у Києві (2006); скансен «Мамаєва слобода» в Києві (1992– 2006); церква рівноапостольного князя Володимира в Житомирі (2002–2006); проект меморіального комплексу «Биківнянські могили» (2010); проект «Реконструкцій та ремонтно-реставраційних робіт у Національному музеї Т.Г. Шевченка в Києві, а також заходів із ремонту будиночка Шевченка» (2011–2013). Протягом 2002–2006 вийшли друком 30 публікацій Л. Скорик, присвячених актуальним проблемам сучасної архітектури.
1939 — народилася 4 жовтня в м.Любич (Польща).
1960 — закінчила Львівський політехнічний інститут за спеціальністю «Архітектура».
1960—1961 – архітектор Донецького проектного інституту «Діпромісто».
1961—1963 – інженер-архітектор Львівського проектного інституту «Теплоелектропроект».
1963—1967 – архітектор Львівського проектного інституту «Діпромісто».
1967—1970 – аспірант Київського інженерно-будівельного інституту.
З 1971 – викладає в Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури.
Член Національної спілки архітекторів України, заступник голови Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, член Українського національного комітету Міжнародної ради з питань пам’яток і визначних місць (ICOMOS), керівник архітектурної майстерні «Л. Скорик».
