Зберігаючи пам’ять для майбутніх поколінь

Згідно плану роботи Президії НАМ України, 24 лютого о 10 ранку представники мистецтвознавчої спільноти Києва, Львова та Харкова зустрілися в онлайн режимі на платформі факультету культури і мистецтв ЛНУ імені І. Франка на ІV Всеукраїнських міжнародних наукових читаннях пам’яті академіка Ростислава Пилипчука. Майже всі учасники заходу потім зізнавалися, що не просто з ваганням, а навіть з певним упередженням підключалися до zoom-заходу. Адже на той момент інформація про російську навалу вже пролунала (правда майже ніхто не усвідомлював ступені її масштабу) і, звичайно, виникало питання: а чи варто взагалі проводити ці читання, коли вже охоплювали хвилювання за дітей, батьків, родичів…

       Коли відбулося загальне підключення, то одразу всі сумніви відпали. Так, треба було. Побачити обличчя колег, почути і висловити один одному слова підтримки, врешті-решт – не тільки оприлюднити в стислому варіанті свої теми, а й пригадати настанови одного із засновників НАМ України – Ростислава Ярославовича Пилипчука, який незмінно повторював «Нам своє робить!» Людина глибоких знань, принципова і навіть безкомпромісна щодо дослідницької діяльності, Р. Я. Пилипчук заклав ті підвалини театрознавчої науки, що стали стрижнем у формуванні не лише національної школи театрознавства, а й об’єднавчим фактором найкрупніших навчальних осередків України, сформували чесноти та засади наукових поглядів.

        На сьогодні дехто з тих науковців, хто вийшов на зв’язок 24 лютого, далеко за межами країни. Але всі учасники читань, а серед них: Б. Козак (академік НАМ України), доктори мистецтвознавства Н. Владимирова та І. Юдкін (члени-кореспонденти НАМ України), Г. Веселовська (ІПСМ НАМ України), М. Гарбузюк (ЛНУ імені І. Франка), кандидати мистецтвознавства Г. Батунова, Я. Партола, Ю. Щукіна (ХНУМ імені І. Котляревського), Р. Лаврентій, С. Максименко, С. Роса-Лаврентій (ЛНУ імені І. Франка) сформували і надіслали тези своїх доповідей, розуміючи, що наша скромна справа – нехай і невеличка, але, все ж таки, цеглинка у засадничі принципи для наступного покоління науковців. Підтримуючи та зберігаючи тяглість наукової школи, ми не просто віддаємо данину її кращим представникам, а й, безсумнівно, формуємо майбутнє національної освіти і культури.