Національна академія мистецтв України

ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ ЗАВАРОВ — архітектор.

ENG    

                 www.academia.gov.ua



ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ ЗАВАРОВ — архітектор.

ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ ЗАВАРОВ — архітектор, який органічно сполучав активну творчу та наукову діяльність.

Увійшов в історію вітчизняної архітектури як майстер значних міських ансамблів, творець нових типів громадських та житлових будинків, творів монументального мистецтва та паркових споруд.

Містобудівна діяльність О.Заварова сконцентрувалася на повоєнній реконструкції та забудові центральної магістралі Києва — Хрещатика (разом з архітекторами О.Власовим, А.Добровольським, О.Малиновським та В.Єлізаровим був створений ансамбль центру міста).

У період переходу до масового житлового будівництва за типовими проектами, які зводили індустріальними методами, О.Заваров проектував житлові райони Києва: Відрадний, Микільська Борщагівка, Березняки.

Одним з останніх його авторських проектів була забудова району Теремки-1, де закладена низка прогресивних ідей: безперервна різноповерхова забудова та наближення до споживача системи обслуговування.

О.Заваров також був майстром ландшафтної архітектури. У створених за його проектами парках у Києві на схилах Дніпра вирішені не тільки планувальні завдання, а й збудовані такі об'єкти, як Зелений театр, пішохідний міст через Дніпро.

Великий внесок О.Заваров зробив у архітектуру громадських споруд Києва: Палац спорту, навчально-житловий комплекс Київського політехнічного інституту та ін.

Діапозон наукових інтересів О. Заварова — 42 наукові праці та 9 винаходів.

Під його керівництвом було захищено 5 дисертацій.

 

1917—2003

Член-кореспондент Академії мистецтв України (2001)

народний архітектор України (1984)

кандидат архітектури (1965)

лауреат Державної премії України (1986)

 

 



1917 — народився 17 березня в с.Коломинському Московської обл. (Росія).

1948 — закінчив Київський державний художній інститут за спеціальністю «Архітектура».

В роки війни — на будівництві тресту «Магнітобуд» (м. Магнітогорськ, Росія).

1962—1964 - керівник архітектурної майстерні інституту «Київпроект».

1964—1986 - директор Науково-дослідного інституту містобудівництва.

1969 — заслужений будівельник УРСР.

1978 — заслужений будівельник Узбецької РСР.

1986—2000 - директор науково-дослідного інституту типового та експериментального проектування житлових та громадських споруд (Київ).

2003 — помер 21 січня.

Член Спілки архітекторів України.

Член-кореспондент Академії містобудування СРСР, почесний член Української академії архітектури.

Нагороджений: орденами Трудового Червоного Прапора (1977), Жовтневої Революції (1981), медалями «За оборону Москви» (1945), «За доблесну працю»(1970), «30 років Перемоги у ВВВ» (1975), «40 років Перемоги у ВВВ» (1985), «Ветеран праці» (1983), Золотою медаллю ВДНХ СРСР (1973, 1977, 1979), Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1977).