Національна академія мистецтв України

УМАРБЕКОВ ДЖАВЛЯТ (ДЖАВЛОН) ЮСУПОВИЧ — узбецький художник, відомий учений, педагог.

ENG    

                 www.academia.gov.ua



УМАРБЕКОВ ДЖАВЛЯТ (ДЖАВЛОН) ЮСУПОВИЧ – узбецький художник, відомий учений, педагог.

УМАРБЕКОВ ДЖАВЛЯТ (ДЖАВЛОН) ЮСУПОВИЧ – узбецький художник, відомий учений, педагог.

Його творчість, що започаткувалася на межі 60–70-х років XX ст., вражає не тільки оригінальністю мислення, приналежністю до культурно-історичної традиції середньоазійського простору, а й широкими формотворчими зацікавленнями в царині малярства і графіки.

Національна історія, її видатні представники знайшли певний вияв у ранній творчості, у 1980-і роки втілилися у масштабних полотнах «Людина – розумна» (1979–1980), «Я – людина» (1983) та у схожій до них за пластикою і задумом картині середини 1990-х років, присвяченій Аміру Темуру.

Наприкінці 1970-х – на початку 1980-х років зі створенням алжирської серії та монументальних полотен на історичну тему відкривається ще одна сторінка творчих пошуків митця. Колірні вирішення набувають широкого спектру – поряд з парними протиставленнями чорний-червоний, білий-чорний митець вибудовує більш складні, потрійні, контрастні поєднання – чорний-жовтий-блакитний, червоний-жовтий-чорний, білий-жовтий-синій. Саме тоді у художника з’являється зацікавлення своєрідністю кубістичної стилістики у вигляді скульптурного гранування форм і стереоскопічного колірного контрасту, що засвідчує його твір «Жінка, яка йде по воду» (1978).

З початком 1990-х у малярстві Д. Умарбекова з’являються принципові інновації – видозмінюється внутрішня семантика та інтонаційний регістр образів і мотивів. Художник створює неординарні за пластикою й феєричні за кольором малярські твори – метафоричні, карнавальні, іронічно-гротескові, які виявляли глибинно людський спектр настроїв, почуттів та окреслили новітні пластичні відкриття художника. У нових серіях творів він використовує максимум кольорів, вільно імпровізуючи та граючи колірною палітрою. Розкутішою стає живописна манера. Впродовж усієї творчості Д. Умарбекова взаємостосунки лінії і кольору у його композиціях не конфронтують – якщо на початку творчого шляху вишуканий колорит і задум формувалися в межах виразного рисунка, то з початком 1990-х років на перший план виходить стихія кольору, як, наприклад, у картинах «Ворожка» (1992), «Чайхана» (1994), «Музиканти» (1996) та ін. У творчості Д. Умарбекова відбувся синтез європейських мистецьких спрямувань та національної художньої традиції.

Плідну творчу працю художник уміло поєднує з педагогічною діяльністю. Він підготував плеяду художників-живописців, які відомі як митці і педагоги не тільки в Узбекистані, але й за його межами.

Д. Умарбеков активно співробітничає з митцями інших країн, докладає багато зусиль щодо налагодження мистецьких контактів з художниками та громадськими організаціями колишніх республік СРСР, особливо з Україною, займається популяризацією їх творчості в Узбекистані та за його межами.

Він є учасником багатьох міжнародних виставок, фестивалів, бієнале. Його твори зберігаються в музеях і приватних колекціях Узбекистану, Росії, США, Англії, Японії, Алжира, Германії, Франції.

За творчі роботи «Рік–30-й», «Велика вода», «Далеко дитинство», «Велика тута», «Мій друг» митець удостоєний Премії імені Ленінського комсомолу (1977).

 

Іноземний член Національної академії мистецтв України (2012)

 

 



1946 – народився 17 червня в м.Ташкент (Узбекистан).

1961–1966 – Республіканське художнє училище ім. П.Бенькова.

1966–1972 – Всесоюзний Державний інститут кінематографії (ВДІК).

1973–1976 – викладач Ташкентського театрально-художнього інституту ім. О.М.Островського.

1984–1987 – голова правління Спілки художників Узбекистану.

1985–1990 – народний депутат Верховної Ради Узбецької РСР ( XI скликання).

1990–1995 – народний депутат Верховної Ради Узбецької РСР ( XII скликання).

З 1993 – викладач, доцент, професор (1995) Національного інституту мистецтв і дизайну ім. К.Бехзода.

2000–2010 – академік-секретар Академії художеств Узбекистану.

Член Спілки художників СРСР (1972).

Дійсний член (академік) Академії мистецтв Узбекистану (1997), народний художник Узбекистану (1996), заслужений діяч мистецтв Узбекистану (1982), професор (2000).

Нагороджений: Срібною медаллю ВДНГ СРСР (1973), премією Ленінського комсомолу (1977), Срібною медаллю Академії мистецтв СРСР (1986), Золотою медаллю Академії мистецтв Узбекистану (1998), Золотою Пушкінською медаллю Росії (2000), медаллю «Мустакиилик» м.Ташкент.