Національна академія мистецтв України

ХУЦІЄВ МАРЛЕН МАРТИНОВИЧ  – кінорежисер, сценарист, актор, педагог, державний і громадський діяч.

ENG    

                 www.academia.gov.ua



ХУЦІЄВ МАРЛЕН МАРТИНОВИЧ  – кінорежисер, сценарист, актор, педагог, державний і громадський діяч.МАРЛЕН МАРТИНОВИЧ ХУЦІЄВ – кінорежисер, сценарист, актор, педагог, державний і громадський діяч.

Хуцієв – один з найдосвідченіших учнів українського кінорежисера Ігоря Савченка, фахову свою діяльність він розпочав саме в Україні, асистентуючи своєму вчителеві у створенні його фільмів «Третій удар» (1948) і «Тарас Шевченко» (1952).

Режисерським дебютом М. Хуцієва стала стрічка «Містобудівельники» (1950). Втім, першою картиною, що принесла йому відомість, виявилася знята разом з Ф. Миронером на Одеській кіностудії «Весна на Зарічній вулиці» (1956) – епохальне явище вітчизняного кіно. Явище, яке самою своєю появою перемінило естетику цього кіно, зруйнувало в ньому сталінську міфологію, створило доти зовсім небачений ландшафт нашої дійсності, вчинивши справжню естетико-світоглядну революцію.

Після цього режисер звернувся до суворого реалізму у відтворенні повоєнної радянської дійсності у правдивій картині «Два Федори» (1958), де відкрив унікальне акторське обдаровання Василя Шукшина (перша робота артиста в кіно).

Працюючи вже в Москві, М. Хуцієв створив цикл фільмів, присвячених некон’юнктурному, справді глибинному висвітленню тогочасної суспільної ситуації, зокрема кризових, больових її точок. Найбільш резонансним виявився перший фільм цього циклу – «Мені двадцять років» (1965) – цензурований варіант картини «Застава Ілліча», що зазнав лютої агресії з боку офіціозу всіх його рівнів і став драматичним у своїй сутності подією-знаком кінця «відлиги» і початку «застою». Авторську версію цієї стрічки глядач побачив лише 1988 року. Початок того нового – і нелегкого – періоду засвідчив наступний фільм режисера, «Липневий дощ» (1967) – один із наймайстерніших витворів кінематографічного «шістдесятництва», та й усього світового кіно, шедевр режисерської і акторської культури.

Після цього були створені «Був місяць травень» (1970), «Шарлатне вітрило Парижа» (1971), «Післямова» (1983), «Безкінечність» (1991), «Невечірня» (2006). Характерними рисами всіх фільмів М. Хуцієва є правдивість і достовірність, уміння емоційно донести до глядача авторський задум, розкрити складні характери героїв. Глибина філософських роздумів над життям, людяність в осмисленні художніх образів зробили його ключовою фігурою кінематографа 1960-х.

М. Хуцієв часто виступав як автор або співавтор сценаріїв своїх фільмів, у кількох стрічках знявся як актор, випробував себе як театральний режисер у виставах «Випадок у Віші» (1967, на кону театру «Современник») та «Візит до хворого палати № 16» (написана разом із сином).

Творчу кар’єру М. Хуцієв вдало поєднував з педагогічною діяльністю – професор ВДІКу. Крім цього, він був президентом Гільдії кінорежисерів Росії, президентом Міжнародного правозахисного кінофестивалю «Сталкер», дійсним членом Російської академії гуманітарних наук, почесним членом Російської академії мистецтв тощо. Відзначений преміями «Золотий Овен», «Тріумф», «Ніка», призом міста Санкт-Петербург «Жива легенда вітчизняного кіно», Національною премією у галузі документального кіно і телебачення «Лаврова гілка».

 

1925 - 2019

Іноземний член Національної академії мистецтв України (2012)

 

 



1925 - народився 4 жовтня в м. Тбілісі (Грузія).

1944 - почав працювати на Тбіліській кіностудії помічником художника комбінованих зйомок.

1945–1950 - навчання на режисерському факультеті Всесоюзного державного інституту кінематографії (майстерня І. Савченка).

1955–1958 - режисер Одеської кіностудії.

1959 - асистент режисера на Кіностудії ім.М.Горького.

З 1960 - режисер кіностудії «Мосфільм».

1978–2009 - керівництво майстернею режисури ігрового кіно у ВДІКу.

1987–2009 - очолив кафедру режисури ігрового кіно ВДІК.

2019 - помер 19 березня.

Член Спілки кінематографістів Росії.

Нагороджений: орденами Дружби (2016), «За заслуги перед Вітчизною» II (2006), III (2000) і IV (1996) ступенів, Пошани (2010), «Знак Пошани» (1975), іншими орденами і медалями.

Народний артист СРСР (1986), лауреат Державної премії Російської Федерації (1993).