Національна академія мистецтв України

ХУЦІЄВ МАРЛЕН МАРТИНОВИЧ  – кінорежисер, сценарист, актор, педагог, державний і громадський діяч.

ENG    

                 www.academia.gov.ua



ХУЦІЄВ МАРЛЕН МАРТИНОВИЧ  – кінорежисер, сценарист, актор, педагог, державний і громадський діяч.МАРЛЕН МАРТИНОВИЧ ХУЦІЄВ – кінорежисер, сценарист, актор, педагог, державний і громадський діяч.

Хуцієв – один з найдосвідченіших учнів українського кінорежисера Ігоря Савченка, фахову свою діяльність він розпочав саме в Україні, асистентуючи своєму вчителеві у створенні його фільмів «Третій удар» (1948) і «Тарас Шевченко» (1952).

Режисерським дебютом М. Хуцієва стала стрічка «Містобудівельники» (1950). Втім, першою картиною, що принесла йому відомість, виявилася знята разом з Ф. Миронером на Одеській кіностудії «Весна на Зарічній вулиці» (1956) – епохальне явище вітчизняного кіно. Явище, яке самою своєю появою перемінило естетику цього кіно, зруйнувало в ньому сталінську міфологію, створило доти зовсім небачений ландшафт нашої дійсності, вчинивши справжню естетико-світоглядну революцію.

Після цього режисер звернувся до суворого реалізму у відтворенні повоєнної радянської дійсності у правдивій картині «Два Федори» (1958), де відкрив унікальне акторське обдаровання Василя Шукшина (перша робота артиста в кіно).

Працюючи вже в Москві, М. Хуцієв створив цикл фільмів, присвячених некон’юнктурному, справді глибинному висвітленню тогочасної суспільної ситуації, зокрема кризових, больових її точок. Найбільш резонансним виявився перший фільм цього циклу – «Мені двадцять років» (1965) – цензурований варіант картини «Застава Ілліча», що зазнав лютої агресії з боку офіціозу всіх його рівнів і став драматичним у своїй сутності подією-знаком кінця «відлиги» і початку «застою». Авторську версію цієї стрічки глядач побачив лише 1988 року. Початок того нового – і нелегкого – періоду засвідчив наступний фільм режисера, «Липневий дощ» (1967) – один із наймайстерніших витворів кінематографічного «шістдесятництва», та й усього світового кіно, шедевр режисерської і акторської культури.

Після цього були створені «Був місяць травень» (1970), «Шарлатне вітрило Парижа» (1971), «Післямова» (1983), «Безкінечність» (1991), «Невечірня» (2006). Характерними рисами всіх фільмів М. Хуцієва є правдивість і достовірність, уміння емоційно донести до глядача авторський задум, розкрити складні характери героїв. Глибина філософських роздумів над життям, людяність в осмисленні художніх образів зробили його ключовою фігурою кінематографа 1960-х.

М. Хуцієв часто виступав як автор або співавтор сценаріїв своїх фільмів, у кількох стрічках знявся як актор, випробував себе як театральний режисер у виставах «Випадок у Віші» (1967, на кону театру «Современник») та «Візит до хворого палати № 16» (написана разом із сином).

Творчу кар’єру М. Хуцієв вдало поєднує з педагогічною діяльністю – професор ВДІКу. Крім цього, він є президентом Гільдії кінорежисерів Росії, президентом Міжнародного правозахисного кінофестивалю «Сталкер», дійсним членом Російської академії гуманітарних наук, почесним членом Російської академії мистецтв тощо. Відзначений преміями «Золотий Овен», «Тріумф», «Ніка», призом міста Санкт-Петербург «Жива легенда вітчизняного кіно», Національною премією у галузі документального кіно і телебачення «Лаврова гілка».

 

Іноземний член Національної академії мистецтв України (2012)

 

 



1925 - народився 4 жовтня в м. Тбілісі (Грузія).

1944 - почав працювати на Тбіліській кіностудії помічником художника комбінованих зйомок.

1945–1950 - навчання на режисерському факультеті Всесоюзного державного інституту кінематографії (майстерня І. Савченка).

1955–1958 - режисер Одеської кіностудії.

1959 - асистент режисера на Кіностудії ім. М. Горького.

З 1960 - режисер кіностудії «Мосфільм».

1978–2009 - керівництво майстернею режисури ігрового кіно у ВДІКу.

1987–2009 - очолив кафедру режисури ігрового кіно ВДІК.

Член Спілки кінематографістів Росії.

Нагороджений: орденами «За заслуги перед Вітчизною» II, III і IV ступенів, «Знак Пошани», іншими орденами і медалями.

Народний артист СРСР (1986), лауреат Державної премії Російської Федерації.